Мало не хрестоматійною є інформація про те, що 31 січня 1865 року на вченій раді Санкт-Петербурзького університету видатний хімік Дмитро Менделєєв оприлюднив свою наукову працю «О соединении спирта с водою». Так з’явився один із найпоширеніших історичних міфів про те, як вчений «винайшов» 40-градусну горілку. Насправді це співвідношення було визнане оптимальним, коли майбутньому хіміку ледь виповнилося 9 років, а його доповідь 150 років тому взагалі нічого «такого» не містила. Та російська міфологізація невблаганна: дуже хочеться, щоб класичну водку придумав такий авторитетний чоловік. Щоправда, пізніше професійна діяльність Дмитра Івановича таки змусила його долучитися до розроблення рецептури найкращих сортів «біленької», але це не робить його автором продукту як такого. До речі, не слід називати водку горілкою, адже, як це не парадоксально — в своїй основі це різні напої. І наша горілка набагато старша, до того ж в її історії найбільший розділ — черкаський!
Як козаки водку забракували
Не приховують цього і росіяни. В «Музее русской водки», що в Санкт-Петербурзі неподалік Ісаакієвського собору — дві невеликі зали (під кутом 40о) і в одному з них можна дізнатися чимало цікавого про «черкаське вино»: пшеничну горілку, яка на початку ХVІ століття у самій Московії потіснила місцеву житню. Згодом запорожці взагалі монополізували її постачання сусідам. Зберігся історичний документ, в якому йдеться про перебування 1766 року делегації козаків у місті Петра. Гостей приймали з великими почестями, частували вишуканими стравами, та пити місцевий продукт наші хлопці відмовлялися на тій підставі, що «пійло паскудне».
І тоді кошовий звернувся до куратора Малоросійської колегії графа Румянцева з проханням дозволити козаку Антону Головатому мотнутися на Січ і привезти «для собственного употребления 50 ведер черкасского вина горячего», тобто пекучого. За теперішньою міркою це 615 літрів: собі, людям і не на один раз. Тривала дипломатична місія, та ще й у такому кліматично-противному місці, мабуть виправдовувала і об’єми, й градус. До речі, «черкаським вином» українську горілку в Росії називали аж до Кримської війни 1853-1856 років.
А вдома українці вкрай рідко знаходили привід пити щось міцніше, ніж наливка. А легких хмільних напоїв було багато, і всі — коли знати міру — справжні еліксири здоров’я. Переконайтеся самі.
Знали наші смак і міру…
Наливки. Слабоалкогольні напої вирізнялися асортиментом, адже в основі містили чи не всі ягоди і деякі фрукти: вишню, смородину, малину, агрус, чорницю, ожину, плоди сливи й терену, яблука. Їх висипали в сулії та присипали невеликою кількістю цукру, а коли ягоди пускали сік, цукор розчинявся і таким чином наливка виброджувалася в теплому і світлому приміщенні протягом 2-3 тижнів. Потім її зливали, а ягоди йшли на пироги. Залежно від продукту напій відповідно й називався — вишнівка, смородинна, малинівка, слив’янка тощо.Оскільки цукор економили, бо він не вироблявся у власному господарстві, наливки зберігали до якоїсь більш-менш важливої оказії.
Варенуха. Такий собі «український грог». Для основи готувався узвар із сушених груш і слив, протягом ночі настоювали, відціжували, додавали червоний гострий перець (щоб «дух забивало»), м’яту, чебрець, материнку і по можливості — заморські спеції: гвоздику, корицю, духмяний перець. Потім цю суміш парили з медом у печі й подавали взимку у гарячому, а влітку у холодному вигляді. Це — безалкогольний варіант. Але коли треба було добре зігрітися, господарі додавали у варенуху горілку: відсотків 10 об’єму. Цей напій був в особливій шані у запорозьких козаків. Його ще й нині готують у деяких селах Подніпров’я, Полтавщини та Слобожанщини.
Медовуха (медуха, квасний мед). Напій, широко відомий ще з часів Київської Русі. Тепер вважається, що достатньо у 100 грамах горілки розчинити чайну ложку меду — і буде тобі медовуха. Звісно, це не так. Колись спершу виготовляли медову ситу, заправляли її запареними шишками хмелю та залишали у теплі на кілька діб, або й на пару тижнів. Від терміну витримки й залежала міцність. Потім готову медовуху переціджували, вживали охолодженою.
У середньовіччі жодне свято не обходилося без цього напою. З плином років занепад бджільництва в Україні та поширення інших напоїв спричинили зменшення виробництва «квасного меду» в домогосподарствах. Вже на початку ХХ століття класична медовуха на святковому столі селянина стала великою рідкістю.
Настоянки. А це вже наш аналог бальзамів. Для їх виготовлення брали переважно вишні або сливи, заливали 20-градусною горілкою і ставили у тепло для бродіння. Цей напій був значно міцніший за наливки, цінувався вище і виготовлявся головним чином у заможних селян або поміщицьких господарствах. Настоювали горілку і на цілющих травах, корінні, шкірці горіхів, після чого напій набував цілющих властивостей. Іноді, щоб підсилити процес настоювання, у горщик вкладали коріння, трави (деревій, звіробій, материнку, шавлію та ін.) й спеції, заліплювали тістом й ставили у теплу піч. Така настоянка називалася запіканкою. Сучасна медицина скористалася з народного досвіду й теж виготовляє настоянки на травах, а ось ягідні практично вийшли зі споживання.
Пиво. Теж було відомим ще з часів Київської Русі. Його виготовляли з ячменю, хмелю й солоду, іноді з ячмінно-просяної суміші і повселюдно. Але починаючи з ХІХ століття з розвитком промислових броварень та встановленням державної монополії на виготовлення пива, побутове пивоваріння поступово занепало. До слова, ще років 100 тому Черкаси вважалися одним із великих пивоваренних центрів: тут діяло кілька пивзаводів, частина яких належала чехам та австрійцям.
По материалам http://aktsent.com.ua/
from Новини Черкас http://inews.ck.ua/%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%ba%d0%b0%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b5-%d0%b2%d0%b8%d0%bd%d0%be-%d1%96-%d0%bd%d0%b5-%d0%bb%d0%b8%d1%88%d0%b5-%d0%b2%d0%be%d0%bd%d0%be/
http://inews.ck.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий